Tвір про неприйняття комплексу інферіорності національної культури та байдужість до родної мови в оповіданні і живим

Sambuka

41

Оповідання "і живим, і мертвим, і ненародженим" пронизано темою неприйняття комплексу інферіорності національної культури та байдужості до родної мови. Воно викриває проблематику втрати національної самосвідомості та недооцінювання власних коренів, яка виявляється відмовою людей звертатися до своєї мови, культури та історії.

В оповіданні автор передає цю проблематику через головних героїв - старшого офіцера Максима Полякова та молодого, але вже героїзованого, Іванка. Старший офіцер, який своєю детективною роботою повертає в людей їхні національні корені, намагається зарадити неприйняттю комплексу інферіорності. Автор добре показує, як існує байдужість до родної мови та національної культури у багатьох героях оповідання.

Один з центральних моментів оповідання - це розмова між офіцером Поляковим і студентом парижського університету. Студент, показуючи свою байдужість до родної мови та національної культури, відмовляється говорити на українській мові, а також демонструє свій ігнорантний ставлення до української історії. Цей епізод відображає байдужість до значення національної мови і прив"язаності до власних коренів, а також показує проблему суспільного неприйняття.

Також, автор зображує історичні події, що стосуються національної самосвідомості, які відіграють важливу роль у формуванні ідентичності героїв. Події масових репресій та голодомору, які мали місце під час Голодомору 1932-1933 років, показують страждання та важливість розуміння власних коренів і культури.

Таким чином, оповідання "і живим, і мертвим, і ненародженим" звертає увагу на проблему неприйняття комплексу інферіорності національної культури та байдужості до родної мови. Автор використовує характери героїв, діалоги та історичні події, щоб показати важливість розуміння власних коренів і культури, а також небажання допускати їх неприйняття.