Живі радістю ліси, як ранок спалахне на небокраї, як сонце огняне завісу піднімає із їх первісної і чистої краси
Живі радістю ліси, як ранок спалахне на небокраї, як сонце огняне завісу піднімає із їх первісної і чистої краси. (В. Симоненко.)
Прийшла з поля утомлена дівчина і хоч вечеряти, дбайлива кличе мати за сапку, і в квітник, де рожа розцвіла.
І знай, що тільки тут, де невгамовний труд землі насиченій родюче лоно, ранить доспіють ягоди і постануть радощі.
Той, хто любить паростки кленові, хто ростить молоді діброви, сам достойний людської любові, бо живе й працює для століть! (З...)
Прийшла з поля утомлена дівчина і хоч вечеряти, дбайлива кличе мати за сапку, і в квітник, де рожа розцвіла.
І знай, що тільки тут, де невгамовний труд землі насиченій родюче лоно, ранить доспіють ягоди і постануть радощі.
Той, хто любить паростки кленові, хто ростить молоді діброви, сам достойний людської любові, бо живе й працює для століть! (З...)
Надежда 19
В данной цитате из стихотворения В. Симоненко говорится о том, как леса наполняются радостью при появлении рассвета и восходе огненного солнца. Леса раскрывают свою первозданную и чистую красоту.В следующем фрагменте описывается утомленная девушка, возвращающаяся с поля и по приходе домой зовет свою заботливую матерь за сапку, чтобы вместе с ней пойти в цветник, где цветет роза.
Автор призывает нас понять, что только здесь, где неустанное земное трудо, плодородная земля, ягоды дозревают и воплощаются радости.
Тот, кто любит кленовые ростки, тот, кто выращивает молодые дубравы, достоин любви людей, потому что он живет и работает для будущих поколений.
Эта картина призывает нас уважать и заботиться о природе, вкладывать свою любовь и труд в ее сохранение и развитие для будущих поколений.